Голодомор 32-33 рр.

Два голодомори і три роки концтабору пережив нащадок запорізького козацького роду, а нині волинянин Григорій Гуртовий

Всього за кілька місяців у 33-му – з його родини, що займала пів-сільської вулиці, – лишилося четверо душ. Пізніше – вчите-люючи у школі – про страхіття тих років він розповідав своїм учням: не зважаючи на суворі заборони. Цієї осені – вийшла у світ книга Григорія Гуртового, присвячена жертвам голодомору.

Ще і досі 80-річний Григорій Гуртовий не переносить пахощів акації. Тоді, у 33-ому, на Запоріжжі, з акацієвого цвіту мати варила кашу, від якої страшенно нудило і боліла голова. Але і його важко було дістати з дерева – від найменшого руху опухле тіло тріскалося і кровило: “Найтяжчі зі спогадів – це казан, в якому зварили мого однокласника. Я бачив, як міліція паруючого його вантажила на воза, а мати, що їла свого сина, була мов божевільна, а Дуняшка, сусідська дівчинка, вже не могла ходити, бо спухла, виповзла на город і поки могла дістати рукою, рвала і їла траву, паслася. На тому городі вона вмирала 3 дні.”

Коли у Гуртових померла найменша – півторарічна – дитина, родина вирішила податися на багатші землі. Ночували у полі – остерігалися бути з”їденими. У цей час саме дозрівали вишні, але збирати їх було нікому – цілі села стояли пусткою: “Зайшли до хати, а там спухлий чоловік, уже мертвий на долівці, його жінка в ліжку мертва, ще тепла піч, в якій хотіли готувати їжу, сіль на столі розсипана.. в тому селі ми не побачили жодної живої душі.”

Ще один голод – 47-го – родину Гуртових застав на Донеччині. Рятуючись, подалися жебракувати на Волинь – там не було колгоспів, тому край хоч і після війни, все ж був заможніший: “Лихо було неймовірне і тут, але люди ділилися останнім своїм пожитком. Волинський хліб – то картопля. Отой картопляний дух чувся скрізь, як тільки ми в”їхали на Волинь. Нам давали варену у мундирах картоплю і то був найбільший делікатес.”

До 70-річчя голодомору Григорій Гуртовий написав книгу, присвячену усім волинянам, які – як і інші жителі Західної України – порятували від голодної смерті сотні тисяч біженців зі сходу України.

Світ має дати належну оцінку українському голодомору – та його організаторам. Про це йдеться у нинішньому зверненні президента Кучми до громадян України

У період між світовими війнами – Україна пережила ще одну війну: спрямовану проти мирного українського села – серцевини великої нації у центрі Європи – і цитаделі незнищенного духу нашого народу – говориться у зверненні. На голодну смерть – були

приречені господарі найбагатших на планеті чорноземів. Вирок їм – винесли тільки за те, що вони любили землю своїх предків. Великий голод – став апогеєм масових репресій в Україні – і мав усі ознаки

національної катастрофи. Його демографічні, соціально-економічні, історико-культурні і психологічні наслідки – наш народ відчуває і досі. Перед світлою пам’яттю мільйонів жертв – ми зобов”язані і надалі доносити до міжнародної спільноти гірку правду про безпрецедентний у світовій історії Голодомор – аби

спів-товариство вільних націй дало належну оцінку трагедії – і злодіянням тих, хто її організував – переконаний Президент України

В Україні сьогодні згадують своїх загиблих. 70 років минає цього листопада з часу найстрашнішого із трох українських голодоморів

Автор: Олена Мацюцька

І хоча пам”ять жертв голодоморів – і політичних репресій – офіційно вшановують з 2000-го – у четверту суботу листопада – уперше за всі роки незалежності – скорботні заходи відбуваються так масово: і за межами України теж. 70 років тому – з 32-го по 33-тій рік – в результаті репресивних дій радянської влади – країна втратила від 7 до 10 мільйонів своїх людей. Слово геноцид – щодо тих подій – вперше прозвучало у зверненні президента Кучми торік. Верховна Рада – лише цього року – визнала голод 33-го – геноцидом проти українського народу – і “теро-рис-тичною акцією політичної системи сталі-нізму”. Спільну заяву до 70-ї річниці голодомору – підписали і близько 30-ти країн – членів ООН: вперше в історії – на міжнародному рівні – голод в україні визнано трагедією, спричиненою діями тоталітарного режиму – і засуджено політику, що призвела до загибелі мільйонів людей.

Історична правда – і пам”ять – потрібні, щоб наступні покоління – не повторювали помилки минулого. Таким був лейтмотив нинішніх мітингів в Україні.

До маленького пам”ятника жертвам голодомору в кутку Михайлівської площі Києва вранці поклали червоні гвоздики вищі посадовці України. Пізніше там з”явилися свічки від сотень простих людей. Пішим ходом вони пройшли до площі, де під дзвони Михайлівського золотоверхого собору відбулася панахида пам”яті жертв голодомору.

Володимир Сергійчук: “Щонайменше українців загинуло 7 мільйонів і при цьому підкреслювалося, що порівняно з переписом 1926 року і аналізуючит перепис 1939 року – українців зменшилось на 10 відсотків, у той час як білорусів збільшилося на 11, росіян на 28.”

Панахиду спільно відправили глава української православної церкви київського патріархату Філарет та глава української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар. Він висловив жаль, що поруч не було представників усіх церков і релігій в Україні, якби всі вони і ще тисячі людей стояли навіть не молячись, мовчки – тоді можна було б сказати, що Україна належно пом”янула жертв трагедії голодомору – про який не потрібно боятися говорити.

Любомир Гузар: “Коли говоримо власне про свободу слова, говорити правду – такою як вона є і тоді не будуть такі страшні трагедії промовчуватися, може як були би в тих часах держави світу зреагували, були би може врятували хоч пару мільйонів людей, але не сталося так, промовчали.”

До сьомої вечора у столиці до пам”ятника жертвам голодомору в Україні можна було прийти кожному і поставити свічку за невинно загиблих. Павлові Авраменку під час того голоду було 8-м років – його родина рятувалася воронами і равликами. Він пам”ятає, як його односельців вже не ховали, а просто закопували.

Нові символи пам”яті про голодомор 32-33 років намагалися створити художники. “Свічка у вікні” – така назва конкурсу плакатів, які виставили у Києві. Щоб не забули, зрозуміли і поставили сьогодні свічку – до цього закликають художники. Роботи-переможці будуть надруковані листівками і стануть соціальною рекламою. Під вечір у столичній опері відбулася служба-реквієм. В усіх церквах Львова правили богослужіння в пам”ять 7-ми мільйонів українців, які померли в часи голодомору. Мешканці Львова пройшли вулицями міста – і біля пам”ятника Шевченку організували віче-реквієм. Харковом пройшли жалобню ходою. Її учасники поклали квіти до Хреста голодомору у Молодіжному парку. На мітингу в одному з центрів східного регіону, який найбільше потерпав від навмисного голодомору, закликали вважати його справді геноцидом проти українців і не допускати більше таких трагедій.

Голодомор 1932-33 гг.: миллионы жертв за 500 дней

“Какой голод, спрашиваете, был? То, что собак и кошек поели – это мелочь. То, что дохлятину из скототомогильника, чтобы власти не видели, таскали, – тоже ничто. Посреди зимы начали мертвецов откапывать и есть, а потом и за живых взялись. Чегринец, тот украл в Сахнихи мальчика, зарезал да и съел. Хороший такой мальчишка был, Панасиком звали, только ручки мать у заризяки отняла, под порогом лежали…

(Из воспоминаний Михаила Николаевича Котенко, с. Дзюбовка, Сумская обл.)
Что такое голодомор 1932-33 гг.?

Когда исследователи говорят о голодоморе 1932-33 гг., имеется в виду период из апреля 1932 по ноябрь 1933 гг. Именно за эти 17 месяцев, то есть, приблизительно за 500 дней, в Украине погибли миллионы людей. Пик голодомора пришелся на весну 1933 года. В Украине тогда от голода умирало 17 людей каждую минуту, 1000 – каждый час, почти 25 тысяч – каждый день…

Больше всего от голода пострадали бывшие Харьковская и Киевская области (нынешние Полтавская, Сумская, Харьковская, Черкасская, Киевская, Житомирская). На них приходится 52,8% погибших. Смертность населения здесь превышала средний уровень в 8-9 и больше раз.

В Винницкой, Одесской, Днепропетровской уровень смертности был выше среднего в 5-6 раз, в Донбассе – в 3-4 раза. Фактически, голод охватил весь Центр, Юг, Север и Восток современной Украины. В таких же масштабах голод наблюдался в тех районах Кубани, Северного Кавказа и Поволжья, где жили украинцы.

Исследователи называют разные цифры погибших во время голодомора: 5, 7, 9 и 10 миллионов. Но, в любом случае, речь идет о МИЛЛИОНАХ невинных жертв. С учетом косвенных потерь, по приблизительным подсчетам, голодомор унес жизни 14 миллионов людей.

Причиной голодомора стала ПОЛИТИКА сталинского режима по отношению к украинской нации, а также по отношению к крестьянам как к социальной группе. Главной целью организации искусственного голода был подрыв социальной базы сопротивления украинцев против коммунистической власти и обеспечения тотального контроля со стороны государства над всеми слоями населения.

Еще в 1988 году Конгресс США, а в 1989 г. Международная комиссия юристов официально признали голодомор 1932-33 гг. актом геноцида против украинской нации. К сентябрю 2003 г. официальные документы по поводу голодомора приняли в Бельгии, США, Канаде, Аргентине и Стране Басков (Испания).

Проблема признания голодомора 1932-33 гг. в Украине преступлением против человечества рассматривается на 58-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН.
16.11.2003 Голодомор 1932-33 гг. признали более 50 стран-членов ООН
Украинское представительство в ООН сделало достоянием гласности декларацию к 70-й годовщине Голодомора 1932-33 г., которую подписали также 25 других стран, включая Россию, США и Канаду, а также поддержала итальянская делегация от лица Евросоюза. Декларацию произнес посланец Украины при ООН Валерий Кучинский, открывая в Нью-Йорке выставку, посвященную годовщине искусственного голода.

Как сообщила Украинская служба Би-Би-Си, проявляя чуство скорби по отношению к жертвам Голодомора и отмечая мероприятия по почтению памяти погибших, которые организовывает правительство Украины, авторы заявления призывали страны-члены ООН, саму организацию, ее специальные учреждения, международные и неправительственные учреждения, фундации и ассоциации отдать должное памяти жертв.

Хотя декларация, которую будет официально распространенно на следующей сессии ООН, признает Голодомор национальной трагедией для украинского народа, слово “геноцид” там не употребляется, в противоположность тому, как было запланировано украинским правительством в начале года.

Кто выступил против термина “геноцид”

Спикер МИД Украины отметил, что в декларации впервые в истории Голодомор в Украине признается трагедией, вызванной действиями тоталитарного режима, тем не менее это едва ли можно считать особым успехом украинской дипломатии.
Обозреватели отмечают, что против термина “геноцид” в декларации выступили по крайней мере три постоянных члена Совета Безопасности ООН и прежде всего – Россия.
Хотя президент Путин в своей последней речи в ООН признал Голодомор национальной трагедией украинского народа, он делал акцент на том, что от голода страдали и в других частях СССР.

Такая позиция России унаследована из советского прошлого и поясняется нежеланием Кремля признать моральную ответственность за то, что официальный Киев считает геноцидом украинского народа путем голодомора.

Уступка давлению Москвы

Появление в декларации ООН о голоде 1932-33 гг. в Украине ссылка на жертвы гражданской войны и голодов в Росси, Казахстане и на Северном Кавказе можно считать уступкой именно перед давлением Москвы. Тем не менее, без сомнения, достижением Киева является официальное признание ООН, что в Украине в 1932-33 годах погибли вследствие преступных действий тоталитарного режима 7-10 миллионов людей.
Достижение – и осуждение политики большевиков

15.05.2003 Верховный Совет признал голодомор 1932-1933 годов актом геноцида украинского народа
Верховный Совет принял Обращение к народу Украины, в котором голодомор 1932-1933 годов признан актом геноцида. За соответствующее обращение со второй попытки проголосовало 226 депутатов, передают Украинские Новости.

“Голодомор 1932-1933 лет, который стал нечеловеческим способом ликвидации миллионов украинцев, является подтверждением преступной сущности тогдашней власти, – указано в обращении. – Эта трагедия на протяжении многих десятилетий замалчивалась”. Народные депутаты подчеркнули, что голодомор 1932-1933 годов был сознательно организован сталинским режимом и должен быть публично осужден украинским народом.

Признание голодомора актом геноцида исторически оправдано и способно организовать общество. Напомним, что Верховный Совет 14 мая провел специальное заседание, посвященное памяти жертв голодомора.

Фракция коммунистов демонстративно оставила зал после начала этого заседания, что было осуждено депутатами других фракций.

Голодомор як ґеноцид?

Заява ООН по Голодомору пролунає в ООН 11 листопада

В рік 70-ї річниці Голодомору вперше за всю українську історію українські дипломати роблять спроби, щоб Голодомор справді отримав міжнародне визнання. Раніше цього року вони почали лобіювати в Об’єднаних Націях резолюцію, в якій йшлося б про Голодомор як злочин сталінського режиму. Але тепер виглядає, що резолюції ухвалено не буде. Натомість буде заява, документ, набагато нижчий за дипломатичним рангом.
Як пояснив Бі-Бі-Сі голова представництва України при ООН Валерій Кучинський, “документ має бути консенсусним. Для деяких країн у цьому були проблеми.”
Про які саме країни йдеться і чому вони чинили спротив? Якщо на перше питання дипломати ще погоджуються відповідати, то на друге переважно погоджуються говорити екс-дипломати, як наприклад колишній посол України до США та Канади Юрій Щербак. Колишній посол каже, що спротив головним чином походив від таких суперпотуг, як Сполучені Штати, Росія та Британія.
Ці країни мають побоювання, що визнання українського Голодомору ґеноцидом дасть привід чорношкірій чи мексиканській громаді Сполучених Штатів вимагати факту ґеноциду проти їхніх народів. Що стосується Британії чи Росії, то такі позови можуть висунути Індія, колишня британська колонія, чи Чечня.
Чи можна кваліфікувати те, що сталося в України в 1932-33 роках, як ґеноцид? Юрій Щербак посилається на резолюцію ООН ще 1948 року, в якій дано визначення ґеноциду. Він визначається як дії спрямовані на “знищення, часткове чи повне, певної етнічної, релігійної чи расової групи” або “нав”язування умов життя, які призводять до загибелі такої групи”.
Певно, чи не найбільш відомими ґеноцидами у світовий історії є вірменський, коли 1915 року було вирізано півтора мільйони вірменів, та єврейський Голокост Другої світової війни, який також забрав життя мільйонів. Теоретично, українські дипломати можуть наслідувати ці прецеденти.
Голова представництва України при ООН Валерій Кучинський каже, що в ООН немає резолюції щодо єврейського Голокосту. “Але, – це вже нагадує Юрій Щербак, – це був нацистський режим, який пішов і минуле і нікого це не зачіпало”. Ситуація з визнанням Голодомору є принципово іншою.

Свідчення очевидців голодомору і досі під арештом
http://www.golosiyiv.kiev.ua
________________________________________
Асоціація дослідників голодомору в Україні відзначила десятиріччя. Найтрагічніші сторінки нашої історії народ повинен знати. Бо якщо забути про них, трагедія може повторитися. Вечір з нагоди десятиріччя досліджень голодомору в Україні, що відбувся в Будинку архітектора, мав гіркий присмак. Бо йшлося про справжній геноцид щодо українського народу. Від восьми до тринадцяти мільйонів заморених голодом в урожайні 1932—1933 роки є страшним злочином радянської влади.

Малюнок Олександра ЛЕВИЦЬКОГО.
Протиієрей Київського патріархату отець Борис благословив дослідників. Він також запропонував увести звання Праведника для тих, хто допомагав розслідуванню й збереженню матеріалів про голодомор, а також нагороджувати їх грамотами й медалями.

— На засновників асоціації — письменника Володимира Маняка та його дружину журналістку Лідію Коваленко та на інших колег, котрі долучилися до справи,— спочатку дивилися як на дисидентів,— пригадав теперішній голова асоціації Левко Лук’яненко.— Певне, не дуже хотілося владі, яка на той час ще була радянською, аби народ “копирсався” у її злочинній діяльності.

Надходили загрози від райкому партії, додав доктор історичних наук Василь Марочко. Він назвав голодомор новітньою формою масового терору. Та попри все, було створено 37 осередків у різних областях України. Вони об’єднали 750 ентузіастів. Збирали спогади очевидців, впорядковували могили, встановлювали хрести та пам’ятні знаки, виступали в пресі, по радіо та телебаченню. Опубліковано кілька творів.

Письменник Олесь Воля (Міщенко), щоб видати власну книгу “Мор”, над якою працював майже десять років, продав навіть свою квартиру.

— У мене душа посивіла,— зізнався він мені.— Страшно писати про те, як дванадцятирічна дитина три доби витягувала з хати мертву маму, щоб поховати…

Кандидат історичних наук Олександра Веселова розповіла, що відзначили 50-річчя голодомору в Україні вперше у 80-ті роки. Але це не в нашій державі, а в університеті Квебеку. Після цього президент Клінтон спеціальною Прокламацією започаткував у США День пам’яті жертв голодомору. І лише в 1998 році з’явився Указ Президента України Леоніда Кучми про щорічне вшанування померлих від голоду й у нас.

Ювілей зустріли з приємними новинами. Київський міський голова Олександр Омельченко звільнив асоціацію від орендної плати за приміщення, а Кабінет Міністрів включив її в число бюджетних організацій. Тепер ентузіасти навіть отримуватимуть невелику заробітну платню за свою роботу. Раніше вони трималися на благодійних пожертвах. Так, американець Мар’ян Коць фінансував вихід багатьох книжок і конкурс щодо створення Пантеону геноциду і жертвам репресій в Україні. Хоча під Пантеон ще й досі не виділено землі.

Вже є Указ Президента “Про відзначення 70-ї річниці голодомору в Україні” в листопаді 2003 року. Члени асоціації сподіваються, що до цієї дати збудують Пантеон. А ще вони мають надію зняти арешт і передати до архіву 15 томів і 120 аудіо-касет із записами свідчень очевидців, наданих сенатською комісією США урядовій делегації України ще десять років тому. Збираються також опублікувати тритомник Джеймса Мейса, який розшифрував ці касети.

На жаль, подружжя Маняків не дожило до цього дня. Трагічно загинув Володимир, а невдовзі раптово померла Лідія. Очолив організацію в 1994 році юрист, народний депутат України, голова Української республіканської партії Левко Лук’яненко. Багато років поряд із ним працюють Олександра Веселова, Василь Марочко, Павло Оробченко, Дмитро Каленик, Наталя Суходольська, Юрій Писаренко, Любов Стасів. До ювілею Кабінет Міністрів вручив їм Подяки. Закінчилися урочистості процесією до пам’ятного знаку жертвам голодомору на Михайлівській площі і молебнем у пам’ять загиблих.
В пік голодомору українські селяни вимирали в темпах:
17 людей за хвилину,
1,000 людей за годину,
25,000 людей на день

5 коментарів для “Голодомор 32-33 рр.”

  1. подскажите, где можно найти видео на эту тему – любит. арх. докум. худ .- любое

  2. К сожалению не подскажу! К сожалению у нас в стране о нашей истории так мало видео материалов, что меня это очень волнует. Очень бы хотелось, чтобы сняли сериал типа “Намедни” именно про нашу украинскую историю, хотя бы прошлого столетия. Но, пока такого не заметно.

  3. автор – Володимир Віхляєв. “Собака 32-го”. Пам’яті жертв Голодомору 32-го-33-го років І. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку… Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу… Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. …А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина… Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп’я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя… Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину… …Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою… Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній… напевно їжа… їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», – ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці… автор – Володимир Віхляєв.

  4. Шкода мені земляків… їх ще називали “миленькі”…
    Біда від хворих ідей і байдужих людей.
    Думаю голодомор може настати й сьогодні, якшо хтось дуже сильно захоче допомогти українцям. Просто так, безкоштовно допомогти, спонукати їх тупих… відібрати у підприємців хліб – віддати його ментам, армії і роби шо хочеш – усім тоді можна допомогти!

    ПІДТРИМАЙ УКРАЇНУ! НЕ ДОЗВОЛЯЙ ОБМЕЖУВАТИ СВОЇ ПРАВА І ПІДВИЩУВАТИ ПОДАТКИ, ПІДВИЩУВАТИ ПЕНСІЙНИЙ ВІК… ПРАВА НЕ МОЖУТЬ БУТИ ОБМЕЖЕНИМИ! НЕ ПОВИННІ. ІНАКШЕ МИ СКОТИМОСЬ ЗНОВУ ДО 33-го…

  5. В Библии есть масса обещаний Бога, что Он всегда будет заботится о своих детях, если они будут Ему верны. Конкретно о голоде: “Господь знает дни непорочных, и достояние их пребудет вовек: не будут они постыжены во время лютое и во дни голода будут сыты…” (Пс 36:18,19) Так же и Мф. 6-я глава с 25-го стиха. По моему мнения Библия достаточно конкретно и однозначно говорит по этому поводу.

    Один брат во Христе мне сказал, что скорее всего верующие во дни голодомора умирали как и все, несмотря на обетования. Иными словами: “В Библии написано одно, но в жизни происходит совсем иначе?” Есть ли свидетельства верующих, что держались за эти обетования, которых Бог избавлял от голодной смерти?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *