Голодомор 2

Сюжет програми “Епіцентр” від 23 листопада 2003 року:

Автор: Едуард Лозовий

11 листопада 2003 року. 58-а сесія Генеральної Асамблеї ООН. Світова спільнота через 70 років після голодомору в Україні, вирішує: що це було? Відповідь за підписом представників 30 країн-членів ООН оформили як заяву. Заява констатує: голодомор в Україні – трагедія, спричинена тоталітарним режимом, пам’ять мільйонів жертв треба вшанувати, політика, яка призвела до такої кількості жертв, гідна осуду. Але слова “геноцид”, яке пропонувала Україна, у тексті нема. Бо дехто, не позбавлений ваги та впливу – як от Росія і Сполучені Штати – проти такого визначення.

11 листопада 2003 року. 58-а сесія Генеральної Асамблеї ООН. Світова спільнота через 70 років після голодомору в Україні, вирішує: що це було? Відповідь за підписом представників 30 країн-членів ООН оформили як заяву. Заява констатує: голодомор в Україні – трагедія, спричинена тоталітарним режимом, пам’ять мільйонів жертв треба вшанувати, політика, яка призвела до такої кількості жертв, гідна осуду. Але слова “геноцид”, яке пропонувала Україна, у тексті нема. Бо дехто, не позбавлений ваги та впливу – як от Росія і Сполучені Штати – проти такого визначення.

Роман Круцик, голова Київського товариства “Меморіал”: “Найгірше те, що в підсумку цього загального звернення говориться, що були порушення прав людини. 7-10 мільйонів (як говориться про таку цифру) і віднесли до звичайного порушення прав людини. Ця заява, вона взагалі увійшла в супереч з науковим світом. Не тільки українські науковці – і зарубіжні вже давно дослідили і визначили, що це був сплановий геноцид.”

Листопад 1929-го. Більшовицький режим проголошує курс на побудову індустріальної наддержави. Коштів нема, їх можна дістати, продаючи за кордон хліб. Щоб мати вдосталь хліба, потрібний тотальний контроль над сільським господарством. Що й буде зроблено – через колективізацію. Україна з її родючим чорноземом – під особливим контролем. А що процес іде недостатньо швидко через шалений опір селян, треба розкуркулити клятих одноосібників. Розкуркулили заможних, потім середняків, потім несвідомих бідняків. А плани хлібозаготівель ростуть, попри те, що викачувати з села вже практично нічого – колгоспи перестали видавати хліб на трудодні, вивозять вже й те, чим мали засівати. Обкоми і райкоми попереджено, що до районів і населених пунктів, які зривають поставки хліба, будуть застосовані рішучі заходи. Села починають заносити на так звану чорну дошку, що означало негайне стягнення кредитів, припинення постачання харчів і товарів, і посилена чистка ворожого елементу. Якщо українські комуністи нездатні задовольнити вимоги Кремля у додаткових мільйонах тонн – геть українських комуністів! 80% секретарів пішло під ніж великої чистки рядів. На чолі з Постишевим висаджується десант, який доконає “петлюрівських недобитків”. Селами котиться лавина буксирних бригад – спецкоманд з фанатиків і наволочі, які витрушують останні крихти. Починається голодна міграція. Опухлі селяни вмирають на міських вулицях, на дорогах. Тисячі пробують втекти в Росію. Влада виставляє озброєні загони на кордонах охоплених голодом областей. Тим часом пшениця горить на залізничних станціях – її просто не встигають вивозити в порти а зберігати ніде. Закордонним гостям демонструють колгоспи-рекордсмени, населені вгодованими і усміхненими. В розпал голодомору СРСР визнає Америка – Ліга Націй запобігає уваги Сталіна. Дипломати знають правду, але навколишній світ робить вигляд, начебто нічого не відбувається. Нічого надзвичайного. Це важко уявити, що десь через штучно влаштований голодомор щодня вмирає близько 17 тисяч людей. Це не може бути правдою, що десь очманілі з голоду люди поробилися канібалами. Це не стало правдою для світу і сьогодні. Бо досі актуальними залишаються пояснення голодомору як наслідку економічних причин. Досі ті, кому невигідно визнавати, що метою штучного голоду в Україні було знищення саме українців, кивають, що ось, мовляв, і в Росії голодували.

І ні про що адептам геополітики не говорять ні висновки американської конгресово-президентської комісії, яка вивчила питання українського голодомору у 80-х, ні правова оцінка, яку дала міжнародна комісія юристів у 1983-му на підставі документів та демографічних підрахунків.

Володимир Сергійчук, історик, професор КНУ ім. Шевченка: “Висновки цього трибуналу, висновки юристів, які не мають причетності до українства однозначно: що незважаючи на те, ще сама дефініція геноциду визнана міжнародним співтовариством тільки 1948 року, але те, що відбулося в Україні, і те, що було здійснено проти українського народу у 1932-1933 роках, повністю підпадають під ознаки геноциду”.

Чи дочекаються українці повноцінного визнання факту, що їх хотіли знищити? Щонайменше потрібно щоб сама українська влада, а власне парламент не обмежувався постановами з рекомендаціями а правним актом визнав – чи це був геноцид. І хто був жертвою, а хто катом. Але й тоді перспектива доволі сумна. Україні потрібно або ж увійти у топ-десятку світових наддержав – що неймовірно. Або ж комусь із сильніших стане вигідно тицьнути українською бідою у носа супернику. Що ж це ви, мовляв, правонаступники, не визнаєте, що мало не замордували цілу націю?

сьогодні 07.12.2003

Сюжет програми “Епіцентр” від 23 листопада 2003 року:

Вячеслав Піховшек у студії

Не буду повторювати вам оцінки Голодомору, що вже звучали в Епіцентрі – включно зі словами президента з трибуни ООН: ми хочемо, щоб світ пам’ятав. Леонід Кучма (президенти теж люди, як Ви знаєте) – зараз у лікарні. В понеділок йому стало недобре, його швидко обстежили; поставили діагноз „гостра тонко-кишкова непрохідність на фоні злукової хвороби очеревини”. Діагноз, між іншим, зразу оприлюднили; оперували академік Олександр Возіанов та член-кореспондент Академії медичних наук Петро Фомін: розсікли фіброзні спайки очеревини. Зараз президент одужує – перевели з реанімації до звичайної палати; її фактично перетворили на робочий кабінет; Кучма зустрічався з прем’єром Януковичем, спікером Литвином, міністрами внутрішніх справ і охорони здоров’я Білоконем і Підаєвим, його відвідав російський посол Чорномирдін. Також президент провів телефонні розмови з лідерами Азербайджану Алієвим і Словаччини Шустером; окремо виділю його розмову з російським президентом Володимиром Путіним, про що докладніше – трохи далі. В палаті Кучма учора і підписав звернення з приводу 70-ліття Голодомору.

сьогодні 07.12.2003

Сюжет програми “Епіцентр” від 23 листопада 2003 року:

Вячеслав Піховшек у студії

Чому вбивали? Були умови: відсутність державності, а ще те, що хоч у людей землю до того часу позабирали, але психологію, небажання працювати у колгоспі вирішили змінити силою. І змінили: це варто чути тим, хто і зараз проти приватної власності на землю – я повернуся до цієї теми наступного разу. Але і тоді, із заходу України моїм предкам-східнякам давали знати: є єдина українська нація.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *